Здивуй мене

Getty Images

Одна з тих цитат, завдяки яким за Пепом Гвардіолою закріпився  імідж головного футбольного романтика: “У футболу безліч фіналів, але він не має кінця”. Проте з закінченням травня, весни, а отже і періоду кубкових фіналів (хоча її величність Ліга чемпіонів на себе чекати ще примушує) ми все одно починаємо грішити певним підведенням підсумків. У цьому контексті тенденція втрати фінальними зустрічами своєї непередбачуваності є однією з найбільш популярних тем для обговорення.

Правда в тім, що в кожному з фіналів національних кубків п’яти провідних країн Європи перемогу здобув відвертий фаворит матчу. В Англії Арсенал не знайшов спротиву в особі Астон Вілли, а в Іспанії Атлетик не зміг нічого протиставити Барселоні. Італія? Ювентус не зупинив навіть симпатичний Лаціо Стефано Пьйолі. У Франції ж гегемонію ПСЖ не зумів порушити Осер. Трохи інша ситуація склалась на вихідних у Берліні, однак навіть попри відсутність у фінальному матчі Кубка Німеччини Баварії перемогу в матчі здобув колектив, який на турнірній дистанції сезону виглядав набагато краще за свого конкурента.

Прикрість для українських футбольних вболівальників, але й Дніпро на фінал Ліги Європи виходив у статусі аутсайдера і зрештою у грі проти більш класного суперника цей статус виправдав. Команда Мирона Маркевича написала одну з найцікавіших історій цього європейського сезону, давши серйозний бій і в варшавському фіналі, та закономірність перемоги Севільї, сподіваюсь, не поставить під сумнів навіть найбільш пристрасний вболівальник Дніпра. Колектив Унаї Емері контролював перебіг гри, вмикав набагато вищі оберти та максимально компактно й організовано діяв на котратаках, власне, ключовому аспекті цього матчу. Тому й ніякою несподіванкою підсумковий тріумф іспанців не став.

Розчарування Дніпра, втім, зрозуміти легко. Навіть погоджуючись на роль аутсайдера, прихильники дніпропетровської команди залишали в своїх очікуваннях від гри на Народовому місце для так званої “магії фіналу”. “У вирішальному матчі може трапитися все”, — повторюють свою мантру телетранслятори і організатори турнірів. “Згадайте про славетні перемоги андердоґів”, — заохочують журналісти. Це навіть не обман, а дуже тонка категорія окозамилення: усі ж ніби розуміють, що успіх аутсайдерів (або, як їх називають в Англії, “вбивць гігантів”) залишає настільки приємні спогади насамперед через свою рідкість. Та зрозуміло, що фінал, в якому все ясно ще до стартового свистка, особливого інтересу не викличе. “Магія фіналу” у такому випадку стає останнім аргументом. А вже потім у хід ідуть теорії змови.

Чи викликав би фінал Арсенал — Ліверпуль більший інтерес масової аудиторії, ніж матч Арсенал — Астон Вілла? Певна річ, навіть якщо ми виставимо за дужки сентименталізм прощального концерту Стівена Джеррарда. Чи розчарувалися б організатори, якби за турнірною сіткою в фіналі Кубка Короля зустрілися Реал і Барселона? Та вони тільки й мріяли про це! Годі й казати про незвичну відсутність Баварії на Олімпіаштадіоні. Очевидно і те, що подібні судження є безглуздими з точки зору тверезого розуму та будь-яких спортивних принципів. Не варто, певно, пояснювати, що головною перевагою кубкових турнірів є саме непередбачуваність розвитку подій на всій їхній дистанції. А непередбачуваність, як відомо, є чи не найбільшою перевагою футболу як спорту.

Принаймні так було прийнято вважати. Нещодавнє дослідження представників університетів Ліверпуля і Ланкастера, доктора Бабатунде Бураїмо і доктора Роба Сіммонса, які скрупульозно проаналізували 631 матч англійської Прем’єр-ліги за критеріями неочікуваності і популярності, свідчить про зміни у цьому уявленні. Висновок науковців говорить про те, що за останні кілька років найбільш рейтинговими футбольними матчами на британському телебаченні були не ті, які представляли певну інтригу, а ті ігри, що давали можливість побачити якомога більше зіркових імен на екрані. В умовах, коли за останні десять років лише шість команд займали місця в топ-четвірці АПЛ, перевага ярлика над змістом не здається чимось дивним. Спортивна складова футболу втрачає свій пріоритет і поступається складовій розважальній — ось підсумок цього дослідження.

Зрозуміло, що й непередбачуваність футбольного матчу у такому випадку відходить на тло. Масовий глядач (перш за все, підписник спортивного пакету ТБ), завдяки якому, власне, світовий футбол і набув сучасних гігантоманських обрисів, не зацікавлений у тому, щоб результат гри його здивував. Понад те, за такою логікою, результат його здебільшого не надто цікавить, адже стежить він насамперед за гучною вивіскою матчу і двома десятками зірок, які вийшли на поле. А отже, і перемога відвертого аутсайдера в кубковому фіналі для нього не буде стимулом оновити підписку на умовний Sky Sports. Інша справа, якщо в фіналі Ліги чемпіонів нарешті зустрінуться Реал і Барселона.

Тому й виходить, що попри всі претензії до травневих фіналів невеликої групи людей масова аудиторія цих матчів повинна була бути ними задоволена. Сприймати це варто однозначно: футбол продовжує освоюватися в царині розважального бізнесу і це не може не впливати на його визначні особливості. Чи можна цьому зарадити і чи потрібно це хоч комусь — ще те питання.

Фото Getty Images

Комментирование и размещение ссылок запрещено.

Обсуждение закрыто.